Коли мовчать дерева і коріння

Коли мовчать дерева і коріння

Видео: Кажуть, дерева мають коріння. А каміння, а будинки? А Люди?

Тихих лісів у Європі немає
Так уже повелося, що, говорячи про різні дива-чудеса світу, рідкісні явища, ми чомусь свято переконані, що вони бувають де завгодно, лише не у нас. І, на жаль, топчешся по них на рідній землі, втупивши погляд у далекий небокрай. А під ногами - безцінний скарб, залишений нам природою, що чекає на нас цілі тисячоліття. Та що там тисячоліття - мільйони і мільйони літ!

У сімдесятих роках минулого століття на Донеччині з’явився унікальний заповідник «Дружківські закам’янілі дерева», аналогів якому немає не лише в Україні, а й у цілій Європі. Що ж то за таке диво матінки-природи, що дійшло до нас крізь ери?

Краєвид зі старого кургану
Коли вийти на північну околицю старого козацького поселення Олексієво-Дружківка, стежина поведе вас вище - на Дружківську гору-курган. Це найвища точка міста, яке колись у міжріччі двох Торців - Казенного і Кривого - заснував запорізький козак Дружко, пам’ятник якому цього року тут встановлено за участі Українського Реєстрового Козацтва.

Панорама, що відкривається з височини, справді красива. Клаптик дивом збереженого донецького степу. Знівечений краєвид з кущами шипшини і глоду, маслини і дерези, з полином і чебрецем, молочаєм і перекотиполем. Крута стежина спускає вас до глибокої балки, де поміж невеличким степовим гайком і пожухлою осінньою травою виблискує на сонці люстерко ставочка і стрічка безіменного ручая, що в нього впадає. А на протилежному схилі гори-кургану (скільки ж йому років?) - пляма рудого піску, на якій маячать старі пні, ніби з трухлявою корою. Та спробуйте її відірвати - вона тверда, мов криця! І не пні то зовсім, а верхів’я велетенських дерев, зрізані безжалісним часом і його вічними природними супутниками - сонцем, вітром, водою, вогнем. Стовбури, коріння цих старечих і могутніх дерев сягають великої глибини, далечезних від нас сивих правіків.

Видео: Уникальные дома из дерева (2013) эпизод 2




Вимивала повінь камінці історії
Це унікальне місце поблизу сучасної Дружківки було відоме давно. Тутешні старожили розповідають, що після останньої війни, коли в довколишніх кар’єрах видобували кварцовий пісок для доменних печей, на великій глибині під нашаруваннями піщаника виявляли закам’янілі стовбури заввишки 10-15 метрів. Якими ж ці дерева були справді, ніхто не знає. Фахівці вважають, що вони сягали до 70 метрів. Мій колега-журналіст, голова громадської організації «Райдуга» Євген Фіалко, який народився і виріс у цих краях, розповідає, що в дитинстві вони з хлопцями знаходили закам’янілі шматки деревини на кожному кроці у сусідній балці. Приносили додому, як якусь «диковинку», а через декілька днів викидали, як непотріб. Зараз вони зустрічаються рідше. Хоча хто бажає, знайти може, особливо після весняної повені, коли вода вимиває їх на поверхню.

Уламки закам’янілих дерев з Дружківки сьогодні можна побачити як експонати в багатьох музеях, у тому числі і в Донецькому обласному краєзнавчому. Однак значно більше таких експонатів розтягли хазяйновиті мешканці довколишніх сіл як міцний та надійний будівельний матеріал. Кажуть, що камінці охоче купують за валюту іноземці. А в Інтернеті просто зараз можна знайти пропозиції щодо реалізації закам’янілих дерев на тонни!.. Іншими словами, вперше за кілька мільйонів років кам’яні дерева стали предметом крадіжки та спекуляції. Хоча до останнього моменту мало хто знав про існування кам’яного лісу поблизу Дружківки.

Повідав світу про дружківське диво
А вперше дослідив цю загадкову місцевість та опублікував кілька статей про цей дивний ліс тоді ще молодий учитель-географ Олексієво-Дружківської школи Микола Янко, який невдовзі став її директором. Ще до війни ретельно він обстежив навколишній степ, виявив і описав загадковий кам’яний гай. Талановитий педагог почав проводити уроки під відкритим небом- став водити своїх вихованців у найближчу балку - до кам’яних дерев. Як-то кажуть, на місці дохідливо розповідав дітям про це диво, про прадавню історію рідної землі.

Дякуючи, перш за все, краєзнавчим працям М.Т.Янка, про закам’янілий ліс на Донеччині дізналися й зацікавилися далеко за межами області. У 1975 році Указом Президії Верховної Ради УРСР територія площею в 0,8 гектара, де, власне, і знаходився кам’яний ліс, була оголошена пам’ятником природи республіканського значення під назвою «Дружківські закам’янілі дерева».

У тому ж році в Олексієво-Дружківку приїздили учасники Московського міжнародного конгресу зі стратиграфії та геології кам’яновугільного періоду, які зацікавилися змістовними науковими дослідженнями українського краєзнавця Миколи Янка. Тоді він уже був автором цікавих, пізнавальних книжок для дітей і дорослих - «Наша земля», «Буду синоптиком», «Гомін землі», уклав збірник «Легенди Донеччини», де, до речі, було вміщено й опрацьовану ним народну легенду «Кам’яний ліс».

Так у нас часто буває… приїхали авторитетні «гості-конгресмени» на Донеччину, зустрілися зі своїм українським колегою, пройшлися літнім степом, помилувалися кам’яним лісом та й поїхали собі. Оголосивши про створення заповідника, держава протягом трьох десятиліть не вклала в нього жодної копійки! А Микола Тимофійович лишився наодинці зі своїми деревами.

Відтоді минуло чимало часу. Нині кандидату педагогічних наук, дійсному члену географічного товариства України, відомому вітчизняному краєзнавцю, почесному громадянину Дружківки М.Т.Янку - 97! Попри свій поважний вік, він і зараз багато й плідно працює. Так, готує до друку нове академічне видання топонімічного словника. Щасливий від того, що поталанило здійснити багато задуманого. А ось омріяний ним заповідник так і лишився… «заповідником на папері».

Він уже не водить молодь до відкритої ним колись у юності «кам’яної» балки, де, ніби над вічністю, нерухомо стоять потемнілі від часу залишки дерев. Сьогодні наукову сподвижницьку справу сивочолого педагога продовжує його учень і послідовник, відомий краєзнавець, заслужений учитель України М.О.Швець, який водить школярів знайомим йому ще з дитинства маршрутом: через Дружківську курганову гору - до кам’яного лісу.

Казка - з наукової точки зору
І все ж, що таке закам’янілий ліс, який мовчить протягом мільйонів років і довкіл якого сьогодні байдужа тиша?

На вигляд - звичайнісінькі дерева, що зберегли свій первозданний вигляд і навіть деякі відтінки. Але коли взяти в руки маленький темний шматочок «деревини», то відчуєш, що це - камінець, важкий і холодний. Ось і виходить, що кам’яні ліси існують не лише в казках…

Але як ця казка з’явилася на теренах нинішньої Донеччини, як цей кам’яний гай зберігся до нашого часу? Дерева, які з’явилися на Землі близько 200 мільйонів років тому, які фахівці нині називають таємничо - АРАУКАРІЇ, - старші за динозаврів!

Вчені визначають три можливі шляхи отримання сучасних копій старезних гігантських дерев. Розглянемо лише два з них.

Перший: стовбури та гілки дерев, що досягали 60-75 метрів заввишки, зітлівають, а на їх місці у процесі мінералізації з’являється порожнеча, що повторює копію рослини. Протягом тривалого часу вона заповнюється принесеним водою піском, вапном, які після затвердіння копіюють дерева, що розпалися. Щось подібне, як припускають фахівці, сталося з римським містом Помпеї, яке щезло понад два тисячоліття тому унаслідок виверження вулкану Везувій. Шар затверділого попелу зберіг порожнечу, що відтворила форму тіл загиблих людей. У 1960-х роках вчені залили ці порожнечі гіпсом - і тепер ці жахливі скульптури відображають пози і гримаси облич людей, які гинули під час тієї трагедії.

У випадку з олексієво-дружківськими деревами фахівці припускають інший шлях закам’яніння. Двісті п’ятдесят мільйонів років тому земний екватор проходив трішки північніше нинішньої Донецької області. Тут плескалося мілководне море, узбережжя якого вкривали густі мовчазні ліси, бо ні птахів, ні тварин тоді ще не було. Рясні часті дощі, дужі вітри виривали із заболоченого грунту величезні дерева, і вода зносила їх у низини, вкриваючи піском і мулом. Отож закам’янілі дерева - це, власне, закам’янілий бурелом.

Саме в той період розпочалася ера кам’яного вугілля. Помираючі дерева і рослини поступово перетворювалися спочатку на торф, а потім на буре та кам’яне вугілля. Тож закам’янілі дерева - вугільні брати. Розпочавши процес в одній багатосоткілометровій кучі, вони потім опинилися в різних умовах: закриті піском і мулом від доступу повітря і від того оминувши обвуглення, дерева перетворилися у рослинні «мумії». А мумізатором стала звичайнісінька вода, яка доходила до них із клітин органічних речовин і яка разом із собою несла міні-частинки кремнезему, інкрустуючи таким чином вимитий простір клітин - природну порожнечу.

Так, протягом мільйонів і мільярдів років, органічні речовини поступово замінювалися неорганічними - поки не відбулося повне закам’яніння дерев. Ось і маємо теперішнє диво історії і природи в українській козацькій Дружківці!

Надія помирає останньою
Подібне місце на нашій планеті збереглося лише на Американському континені - в штаті Арізона. Але, як стверджують фахівці, там замінералізовані стовбури дерев з’явилися на поверхні майже на 100 мільйонів років пізніше, ніж подібні їм на землях сучасної України. У США на тому місці уже давно засновано національний парк, про що на Донеччині можуть лише мріяти.

Там численні екскурсанти з усього світу можуть дозволити собі придбати на пам’ять сувенірні декоративні дощечки, вирізані з арізонських пнів, які коштують по кілька тисяч доларів!

А ось дружківський кам’яний ліс протягом тривалого часу просто розграбовують, як кажуть, серед білого дня. Розтягують безцінне, історичне дерево - хто на огорожу, хто на фундамент, а хто - просто так, не знаючи йому справжньої вартості…

Щоправда, останніми роками у місцевих ентузіастів, краєзнавців, і перш за все у батька-відкривача Дружківського кам’яного гаю М.Т.Янка, зажевріла надія на краще. На обласному рівні розроблено проект «Золоте кільце Донеччини» - від Приазов’я до Святих гір, до якого включено і розвиток дружківського заповідника. Неодноразово обіцяла підтримку і місцева влада. Можливо, допоможе вирішити долю унікальних дерев проведення в Україні «Євро-2012», адже серед гостей цього престижного спортивного заходу, певне, виявиться чимало охочих побачити на власні очі це диво планети Земля!

Тож, може, і настануть часи, коли на теренах діючого-недіючого заповідника «Закам’янілі дерева» в Олексієво-Дружківці буде створено національний парк, як, скажімо, в американському містечку Халбруки (штат Арізона). І тоді кожний куточок дружківського кам’яного лісу стане справді надбанням, гордістю всієї України. А поки що…
Коли мовчать дерева і коріння

Закам’янілий стовбур араукарії древніший за динозаврів

Поделитесь в соц. сетях:

Похожее